Вічні гори
В старому сімейному альбомі я випадково натрапив на фотографію Смотрича. Її зробив, десь в сімдесятих, мій тато. В двотисячних, на моєму знімку, ця місцина виглядала абсолютно так само.
1.
З цікавості я заново переглянув старий альбом, вишукуючи світлини з походів. Дивно, але вдивляючись в вицвілі фотографії, мене не покидало оце відчуття, що нічого за ці роки не змінилось. Так зараз в горах рідко побачиш "колобки", "штормовки" і військові черевики. За останні роки спорядження принципово оновилось, але в горах все-одно назавжди залишаться жереп, туман, друзі і мокрі ноги.
Передмістя Сваляви
В самій Сваляві також можна знайти дещо цікаве, але цього разу мене цікавили 2 конкретні об'єкти. Дерев'яна церква та єврейський цвинтар на різних околицях міста. І на все про все трішки більше 2 годин.
1. Церква Святого Архістратига Михаїла. (1697 р.)
Перший пункт - дерев'яна Михайлівська церква в присілку Бистрий.
Кути і Олесько
Поки температура не надто сприяє новим мандрам, якраз час впорядкувати спогади про старі.
Останньої неділі жовтня спонтанно вирішив прогулятись десь подалі від міста. Діло вже йшло до обіду, але на здолбунівську електричку в другій годині з Підзамче я встиг, а через годину вже зістрибував з поїзда біля платформи Кути (треба частіше кататись, щоб знати які вагони на якій станції дотягують до перону).
1. Церква Святого Архістратига Михаїла. (1697 р.)
Мандрівка на Петрос 23-24.10.2010
Наприкінці жовтня разом з Анею, Тарасом і Віталіком ходили на Петрос. План був такий: в п’ятницю ввечері сідаємо на поїзд Ковель Чернівці, в Франківську пересідаєм на "Раховоз і зраненька ми вже в Лазещині. "
В Лазещині. На фоні Говерли і нашої мети - Петроса.
Все пішло згідно плану, і ми навіть встигли на неймовірний схід сонця. Та милуватись часу не було. Треба було зайти якнайдалі, поки це ж таки сонце не перетворило дорогу в болото, розтопивши вранішній заморозок
Осіння Сивуля
Щойно повернувся з Ґорґан.
Поїздом до Франика, далі на маршрутку до Надвірної, а звідти до Бистриці. (До речі виявляється в Надвірній 2 автостанції)
З вранішніми переїздами вирішили снідати коло Салатручівського водоспаду.
Далі пішли прямо, вздовж Салатрука і піднялись на відріг хребта Тавпіширки. Правда тут трохи помилились (зарано почали підніматись). Зате які там краєвиди… Навіть, розмальовані осінню, вирубки милують око. А ще багато ожини і чорниці.
Далі ми пішли по кордону.
До Сивулі доплентались коли вона була в останніх променях сонця.
А далі був туман.
